Питання дроблення бізнесу набуло значного розголосу наприкінці минулого року, а новини рясніють інформацією про досудове розслідування стосовно груп компаній, які, використовуючи дроблення, ухиляються від сплати податків та зборів. Податковий орган також формує безальтернативну тезу про неприпустимість вказаного способу ведення бізнесу та численні перевірки, які націлені припинити цю практику та оштрафувати усіх порушників. При цьому чинне законодавство продовжує зберігати секрет, що таке дроблення бізнесу та де межа між законними об’єднаннями суб’єктів господарювання з метою виживання на економічно нестабільному ринку та прагматичними діями бізнесу, націленими на умисну несплату податків у необхідному розмірі.
Державна податкова служба України на офіційних сайтах роз’яснила, що під вказаним поняттям контролювальний орган розуміє штучний поділ єдиної господарської діяльності на кілька формально самостійних суб’єктів, переважно фізичних осіб – підприємців (ФОП), що контролюють одні й ті самі суб’єкти господарювання, з метою заниження податкового навантаження, в результаті чого бюджет втрачає значні надходження у вигляді податків та зборів.
Своєю чергою, Державна служба фінансового моніторингу України у своєму типологічному дослідженні «Ризики та загрози легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму в умовах військової агресії російської федерації – 2025» визначила дроблення бізнесу як штучний поділ великих чи середніх прибуткових компаній на десятки чи сотні ФОП, які працюють на спрощеній системі оподаткування. Зауваживши при цьому, що вказаний механізм не містить жодної ділової мети та використовується виключно з метою ухиляння від сплати податків.
Як бачимо, дефініція, надана Державною податковою службою України, є значно ширшою та охоплює весь суб’єктний склад господарських відносин із виділенням однакових ознак, за якими можна ідентифікувати дроблення бізнесу, а саме:
- наявність єдиного центру ухвалення рішення;
- спільні ІР-адреси, електроні пошти та реєстраційні адреси;
- сприйняття клієнтом бізнесу як єдиного цілого (спільні місця реалізації, діяльність під однією торговельною маркою тощо);
- спільні представники та працівники.
Та чи кожного разу, коли у зовнішньому прояві господарської діяльності простежується наявність таких загально ідентифікованих ознак, ми можемо вішати ярлик «дроблення бізнесу», що вже автоматично у підсвідомості формує уявлення про незаконність та фінансові санкції?
Розглянемо ситуацію, коли можлива наявність цих ознак, зокрема, коли фізична особа – підприємець орендує приміщення, де здійснює роздрібну торгівлю частково товаром, що перебуває в її власності, а частково товаром на підставі договорів комісії з іншими фізичними особами – підприємцями. Усі суб’єкти господарювання при цьому перебувають на спрощеній системі оподаткування й до того ж орендують офісне приміщення за адресою магазину.
За вказаних вихідних даних та аналізу зовнішніх ознак можна ідентифікувати таку діяльність як дроблення бізнесу, хоча насправді ці суб’єкти господарювання є незалежними один від одного, а їхня умовно спільна діяльність пов’язана виключно господарськими відносинами, мінімізацією витрат та має економічне обґрунтування.
Чи, наприклад, товариство з обмеженою відповідальністю зареєструвало торговельну марку, під якою здійснює виробництво та реалізацію харчових продуктів у закладах харчування. Згодом укладає договори франчайзингу з фізичними особами – підприємцями, за якими надає право вести бізнес під його брендом, використовуючи бізнес-модель, технології та ноу-хау. Безумовно, вказані правовідносини передбачають жорсткі умови контролю діяльності франчайзі франчайзером, що може передбачати й перевірку бухгалтерського обліку та прийняття управлінських рішень, які є обов’язковими для франчайзі. При цьому за певних умов усі франчайзі можуть перебувати на спрощеній системі оподаткування.
Описана модель за зовнішнім проявом також може бути ідентифікована як дроблення бізнесу, хоча за своєю природою такою не є та передбачає наявність незалежних суб’єктів господарювання, які за власним волевиявленням вступили у господарські відносини з метою отримання прибутку.
При цьому ніхто не може стверджувати, що навіть зазначені приклади не можуть використовуватись як спосіб приховування чи вчинення дій, спрямованих на ухиляння від сплати податків, а діяльність усіх суб’єктів господарювання фактично не може бути підконтрольна одній особі.
За умов відсутності чітких ознак та критеріїв, що дають змогу відмежувати легальну бізнес-модель, створену для швидкого масштабув,ання з метою розширення ринків збуту, від тієї, що спрямована на ухилення від сплати податків, зростають виключно корупційні ризики та збільшується негативний вплив на легальний сектор економіки. Адже ті, хто в тіні, зазвичай підготовлені до ризиків надмірного контролю з боку правоохоронних та контролювальних органів, на відміну від реального сектору, який замість того, щоб розширювати свій бізнес витрачає ресурси для доведення правомірності своїх дій роками.
Податкове законодавство, яке не вирізняться в нашій державі сталістю та передбачуваністю, потребує хоча би прагматичної імплементації нових тенденцій шляхом визначення понятійного апарату та надання перехідного періоду суб’єктам господарювання для трансформації своєї діяльності відповідно до нового бачення законодавця.
Наша держава не може собі дозволити формувати податкову політику виключно на підставі тиску з боку посадових осіб державних органів чи авторитетних тверджень експертів.
Бізнес повинен розуміти правила його ведення, в тому числі й податкові. Водночас ці правила повинні визначатись виключно законом, а притягнення до відповідальності необхідно здійснювати у передбачений законом спосіб.
Наявність чи відсутність дроблення бізнесу з метою ухиляння від сплати податків, як і саме дроблення за конкретних фактичних обставин має досліджувати й доводити не податковий орган, а виключно Бюро економічної безпеки, адже лише воно має необхідний обсяг повноважень та ресурсів для формування доказової бази для доведення умислу в діях певної особи у суді.
У біганині з гаслами щодо боротьби з тіньовою економікою та поповнення державного бюджету не потрібно забувати про системний підхід будь-якого контролювального органу та доказову базу для майбутніх судів. Бо інакше негативний результат можуть одержати два суб’єкти: держава – внаслідок неотримання запланованих надходжень та малий бізнес – у вигляді, може, не зовсім правомірних, але штрафів, які, найімовірніше, оскаржувати не зможе у зв’язку з відсутністю ресурсів, а тіньова економіка як була, так і буде.
