Трохи статистики : станом на 01 червня 2021 року, згідно даних Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, в нашій державі налічується 1 414 175 юридичних осіб. Майже половину з них – 722 327 – створено у формі товариств з обмеженою відповідальністю.
Така популярність цієї організаційно-правової форми не в останню чергу зумовлена тим, що засновники такого товариства, за загальним правилом, не несуть відповідальності за борги товариства, їх ризик обмежується лише внеском до статутного капіталу, який може дорівнювати навіть 1 гривні, оскільки вже майже десять років законодавство не містить нижньої межі розміру статутного капіталу товариств з обмеженою відповідальністю.
Проте зазначене є правилом, яке, як відомо, підтверджує виняток. Таким винятком є норма Кодексу України з процедур банкрутства, яка надає ліквідатору повноваження подавати до господарського суду, заяву про притягнення засновників до субсидіарної відповідальності за боргами банкрута, якщо вони своїми діями або вказівками довели юридичну особу до фінансової неспроможності.
Судова практика, яка формується після введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства (з 21 жовтня 2019 року), врешті почала ставати на захист порушених прав кредиторів юридичної особи-боржника. Господарські суди почали задовольняти заяви ліквідаторів, та покладати борги товариства, з якими воно не змогло розрахуватись через недостатність активів, саме на засновників.
Такі рішення судів більше не дозволять недобросовісним власникам підприємств уникати відповідальності під прикриттям уявної безкарності та обмеження відповідальності.
Добросовісним же засновникам варто пам’ятати, що підприємницька діяльність завжди пов’язана із ризиком, тому навіть обрання найбільш «безпечної» форми господарювання більше не є гарантією, що відповідати власним майном за боргами товариства не доведеться.
